Канабис тримм что такое hydra tor Муравленко

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Дело было в прошлую пятницу, когда у меня наконец-то нашлась парочка связей, готовых привезти мне то самое. Вообще, я пришла к выводу, что марихуана - это такая штука, которая помогает мне расслабиться и насладиться жизнью отдельными моментами. Имхо, это самый классный заклад наслаждения, которую можно найти.

Так вот, я поддалась искушению и решила купить несколько "шаров" (так молодежь обычно называет закладки) и отправиться на великое путешествие самооткрытия. Итак, привезли мне и джеф, и шишки - веселый наборчик. Джеф, кстати, это такой наркотик на основе эфедрона, который может накрыть тебя как хороший адреналин.

Я прихватила свою закладку из огромного запаса, закопанного в прикопе под кустом в парке, чтобы не привлекать ни минимум внимания, ведь чуваки из паутины могут меня не понять и посчитать странным типом.

И так, пришла я в парк, закрутила себе джойнт и начала торчать на скамейке в тени деревьев. К слову, район, где я живу, не такой белый и пушистый, и парк не всегда в безопасности. Но кто сказал, что приключения должны быть скучными?

Пока я раскумаривала свою закладку, парень с собакой подошел ко мне. Вследствие моего состояния, я увидела в этом событии глубинный смысл и решила, что эта собака - посланница с другого измерения. Балдеть, я была уверена, что она может понять меня лучше, чем многие люди!

"Привет, приятель!", - сказала я собаке, расплываясь в улыбке. "Ты знаешь, о чем я говорю, да?" В ответ она просто махнула хвостом и пошла дальше по своим делам.

На следующей скамейке я заметила группу молодых ребят, которые, по всей видимости, были также на "волне". Я решила присоединиться к ним и поделиться своим космическим опытом. Очень скоро мы все смешались в одно сплошное облако, где слова и мысли пронизывали нас как опиум.

Наша компания сидела и балдела, кайфуя от каждого второго слова. Мы делились своими философскими мыслями, которые казались нам самыми гениальными. Я рассказывала про свои наркотические приключения, а они внимательно слушали, пока я не заткнулась своим джойнтом.

В парке все вокруг казалось живым и ярким. Трава расцветала, словно огромное поле марихуаны, ибо это место было особенным. Я ощущала себя одной из тех диковинных существ, о которых ты можешь прочитать в фантастических книгах.

Нам не хотелось расставаться, но когда наступил вечер и свет фонарей начал набирать мощность, мы поняли, что пора возвращаться к своим повседневным делам. Мы сказали друг другу "До скорой встречи!" и разошлись по разным сторонам. Но я все равно уверена, что я встречу эту замечательную тусовку снова. Такие вот дела, ребятушки! Было прикольно и я просто балдела от своей приключенческой экскурсии во внутренний мир. Ощущения были незабываемыми, а парк приобрел новый смысл. Имхо, каждый должен хоть раз попробовать такое путешествие самому, чтобы погрузиться в этот магический мир. Не злоупотребляйте и помните, что важно иметь друзей, которые могут помочь и поддержать вас, когда нужно. Все в меру, так сказать.

Спасибо, что выслушали мой рассказ, и желаю вам кайфовых приключений в вашей жизни! Прощайте, мои добавки, пока!